Соляна копальня в місті Величка (Польща) — родовище кам'яної солі, яке розроблялося з XIII по XX століття. Копальня відображає розвиток методів і технологій видобутку солі протягом семи століть. Копальня являє собою коридори і галереї на семи підземних рівнях на глибині від 57 м до 198 м загальною довжиною понад 200 км.
З 1978 року соляна копальня входить до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.
Після закінчення розробки родовища в 1996 р. персонал шахти був переорієнтований на створення туристичних підземних трас, відновлення старих виробок і камер, забезпечення їх стійкості й безпеки, реставрацію давніх гірничих машин і обладнання. Зараз надходження від туризму багаторазово перевищують прибуток від промислового використання шахти в останні десятиріччя. На сьогодні в копальні зареєстровано 194 км гірничих виробок та 2040 камер. Сьогодні відвідання старої частини шахти розпочинається спуском по стволу «Данилович» (збудований у 1635–1642 роках) дерев'яними сходами з 394 сходинок, що ведуть до І-го горизонту «Боно» (64 м глибини).
• Перша камера «Миколи Коперника» була споруджена в брилі зеленої солі наприкінці XVII ст. Вона мала округлу форму й уміщувала кінний привод підіймальної машини. Зараз у ній встановлений пам'ятник Копернику (скульптор В. Хапек), який відвідував шахту під час навчання в Ягеллонському університеті (1493 р.). Обік камери розташована каплиця св. Антонія, покровителя гірників. Це найстаріша каплиця, яка збереглася повністю. Перше урочисте богослужіння провели тут у 1698 р. Каплиця була споруджена в соляному моноліті, а статуї Петра й Павла, Богородиці, св. Антонія, короля Августа ІІ вирізьблені з окремих соляних блоків (як і більшість інших скульптур копальні). Вівтар у стилі бароко являє собою соляний барельєф.
• Камера «Яновіце» з'явилася в першій половині XVII ст. як розширений штрек. У 1967 р. тут створена скульптурна композиція (автор М. Клюзек), яка відображає легенду відкриття велицької солі княгинею Кінгою.
Ім'ям блаженної Кінги названа одна з найбільших і найкрасивіших каплиць копальні. Її обладнали в 1896 р. в камері, яку створювали в 1870–1880 роках. Вона знаходиться на глибині 101 м, має висоту 10-12 м, ширину — 15-18 м і довжину біля 55 м. Головним виконавцем скульптурних робіт був шахтар Ю. Марковський, який працював тут у 1895–1920 рр. Багатий вівтар, численні скульптури святих, барельєфи, що відображають основні події Євангелія створюють неповторний ансамбль підземного храму. Особливу надзвичайність додає каплиці та обставина, що все в ній зроблено із солі різних кольорів. У світі є небагато місць, які вражають і надихають людину такими високими почуттями, як ця зала. Завдяки чудовій акустиці, каплицю св. Кінги часто використовують як концертний зал камерної музики.
• Приствольна камера ствола «Кенегунда» збудована в 1829 р. Ствол з'єднував перший («Боно») та другий («Братів Марковських») видобувні горизонти. Скульптури камери демонструють традицію шахтарських вірувань у підземних гномів (т.з. «краснолюдків»). Автор (С. Козик) зобразив їх у вигляді майстрів основних гірничих спеціальностей велицької копальні. Кожен гном — це приклад шахтарської професії (є навіть штейгер). Тільки весела фігурка з розставленими руками (у центрі композиції) викликає запитання відвідувачів. На дотепну думку велицьких гірників, це образ представника професійної спілки.
• Камера «Еразма Баронча» створена в 1846 р. і названа ім'ям директора від австрійської адміністрації. Вона поєднана штреком із каплицею Кінги. Дно камери заповнили розсолом і на цьому штучному озері збудували помости для відвідувачів.
• Камера «Михаловіце» споруджувалася у 1717–1761 роках і є однією з найбільших (об'єм біля 20 тис. м3). Назва походить від імені Михайла Михаловича, прапороносця польського короля Яна Собеського, армія якого визволила Відень від турецької навали.
• Камера «Веймар» почала експлуатуватися у перші роки ХХ ст. Має форму дзвона об'ємом понад 10 тис. м3. Зараз у камері збудовані дерев'яні сходи й платформи, а дно заповнене соляним розчином. Завдяки корисній шахтній атмосфері, у копальні створено протиалергійний санаторій (камери «Веймар» і «Вессель» служать для реабілітації хворих).
• Камера «Варшава». У XIX ст. створена камера «Варшава», яка має розміри 54х17х9 м. Своєю формою вона нагадує сучасні спортивні зали, тому й використовується для проведення спортивних змагань, танцювальних вечорів, урочистих зборів. У ній зроблена дерев'яна підлога.
• Камера «Длугоша» має прекрасну акустику: використовується як концертна зала. Вражаючі конструкції дерев'яних кострів і «органного» кріплення споруджені тут здебільшого як декоративний елемент оформлення зали. Таким чином, копальня солі у Величці є сьогодні не тільки музеєм, а й пам'яткою неповторної підземної архітектури і скульптурного мистецтва, медичним центром, концертним і спортивним палацом, лекторієм, має навіть підземне поштове відділення (єдине у світі).
Всесвітній туристичний інтерес, великі практичні можливості використання гірничих виробок велицької шахти свідчать про актуальність і перспективність відродження історичних шахт.
Використані матеріали: http://uk.wikipedia.org